| Kotleopold
|
Впервые эти стихи были опубликованы в романе моего отца-фронтовика о Великой Отечественной войне «Хто ти?»:
«Фон Шварцеві здалося раптом, що на нього звертаються погляди всіх присутніх, і він спробував заховатися за спини своїх колег — делегатів конгресу, та від слів пісні де сховаєшся? Вони наздоганяли, мимохіть збурювали душу, пекли, мучили:
Палає небокрай, Світанкова пора! Вставай, вставай, вставай! Горить нова зоря! І хто б де не умер — Від зради чи в борні, — Воскресніте тепер У Вічному вогні!
«У Вічному вогні... У Вічному вогні...» — клекотіли слова у знемагаючій свідомості фон Шварца. Він відчував, що в тих словах пісні — вічна правда, і та вічна правда веде цих людей понад віками й епохами. Вони якось просто пізнають одне одного, де б хто не був. де б хто не народився. У них один пароль — пароль творчості, невпинного будування. будування на тому місці, де тільки що прокотилося колесо руїни, де тільки що пройшли нещадні легіони мороку, як би вони не називалися, — ордами Чингіза, полчищами рицарів-хрестоносців чи дивізіями фюрера. І відчув фон Шварц, відчув усім своїм глибинним єством, понад логікою раціонального розуму, що вся потуга старого світу, всі сили мороку безсилі перед ніжними, відкритими серцями дітей нового світу, котрі оволоділи тайною вічного початку. Освенціми, Дахау, Лідіце, Кортеліси, Хіросіми, будь-які грядущі розбої та нищення, будь-які хитрощі різних злочинців, чорних лож, вікових лихварів — усе зникає перед вогнем творящого вічного початку... Перед Вічним вогнем, що бере силу з великої жертви попередників, мужніх і безстрашних бійців, надвмирущих бійців. Як ми зможемо протистояти їм? З чим вийдемо у космічний простір, коли не змогли зламати беззахисні серця дітей, які мали тільки одну зброю — щирість і впевненість у своєму людському покликанні. То як же управитися з тією надмірною силою, якої вони досягли сьогодні? І чи можливий контакт для порозуміння на крилі лазерного променя?
Клубиться чорний дим, Планета у вогні, Над обрієм земним Потвори навісні, Та повстають сини, Щоб подолати лють! На вічний, мир вони Всім руки подають...—
лунало довкола віще слово дітей.
Вони стверджують вічний мир, вони відкривають своїм ключем браму у зоряні світи. А він? Невже його ключ — нульовий аркан, де лиш пустеля, і спека, і прірва попереду, і безжальні потвори довкола. І блазнівський ковпак та вбрання на ньому, на його господарях, і кожен їхній рух збуджує лише дзеленчання дзвіночків, нашитих у минулі віки — віки обману, знущань, лихварства, інквізицій, нищення. І вже нема чистої гармонії сфер, голосу великого мовчання. І відчув фон Шварц, як він щезає у наступаючому потоці великої сили, котра має оновити світ мудрістю, любов'ю і творчим всеохопленням, а в тій силі гримить урочистий консонанс збратаних душ, співзвуччя оновленої й захищеної природи, яка зуміла пробудити людей — тривожних, бунтівливих та все ж таки мудрих дітей своїх, — до рятівної дії, до вічного й радісного миру...» (С) Мирослава Александровна Бердник https://t.me/Varjag2007/116854 Друзья, я поздравляю вас с праздником нашей великой Победы. Будь проклята война. Мы помним...
|
